Все почалося з того, що мій кум вирішив зняти квартиру. Він хотів, щоб було «недорого, як на ХТЗ», але «елітно, як на Держпромі». У результаті він знайшов варіант, де в оголошенні було написано: «5 хвилин до метро». Щоправда, не уточнили, що це 5 хвилин на винищувачі, а квартира знаходиться десь у нетрях Олексіївки, де закінчується асфальт і починається філософія.
Коли він приїхав на огляд, виявилося, що господарка живе на Салтівці (у тому самому мікрорайоні, де можна заблукати між трьох однакових панельок і вийти до людей через два дні). Вона передала йому ключі через водія маршрутки, який висадив його на Холодній Горі.
— Тримай, козаче, — сказав водій. — Тільки пам’ятай: цей ключ від під’їзду відкриває двері лише в парні числа, якщо на Пушкінській (ну, тобто на Григорія Сковороди) немає заторів.
Кум приїхав на адресу. Вулиця виявилася десь на стику Павлового Поля та дикої природи. Будинок стояв так високо, що з вікна четвертого поверху було видно, як на Барабашово хтось невдало торгується за джинси.
Перша ніч пройшла весело. Сусіди зверху, судячи з гуркоту, влаштували забіг на конях прямо до парку Горького (Центрального парку). А сусід знизу, типовий інтелігент з Наукової, о третій ночі почав голосно декламувати вірші, бо йому здалося, що стіни занадто мовчать.
Найцікавіше почалося вранці. Кум вирішив вийти за хлібом. Він вставив ключ у замок, повернув… і ключ залишився в дверях, а ручка відпала і полетіла кудись у бік Москалівки.
Він дзвонить господарці: — Алло, у мене тут двері заклинило на Одеської! — Як на Одеській? — дивується вона. — Ви ж мали бути на Нових Будинках! — Та я вже сам не знаю, де я! Тут за вікном трамвай дрифтує так, ніби він на трасі Формули-1, а не на Героїв Праці!
Зрештою, визволяти його приїхав слюсар з Рогані. Він подивився на замок, на кума, потім на краєвид за вікном і сказав: — Тю, так тут же замок ставили ще тоді, коли на майдані Конституції термометр показував правильний час. Тут треба не ключем, тут треба з повагою, як до черги в «Кулиничах» зранку.
Слюсар бахнув по дверях кулаком, вони відчинилися, і кум нарешті вийшов на волю. Тепер він живе в центрі, біля Дзеркального струменя. Каже, що дорого, зате якщо ключ зламається, можна просто вийти на балкон і попросити допомоги у вуличних музикантів.
Порада на майбутнє: Якщо в Харкові вам кажуть, що квартира знаходиться в “тихому центрі”, готуйтеся до того, що під вікнами буде або гуркіт трамвая, або черга за шаурмою, яку чути навіть на Горизонті.