Кум, вже освоївшись на Корзо, зрозумів, що центр — це чудово, але іноді хочеться тиші, яка не переривається туристами, що шукають міні-скульптурки. Він вирішив знайти квартиру в районі Боздош, про який Лоці з “Нового району” згадував з таким виразом обличчя, ніби це був закритий елітний клуб.
— О, Боздош! — очі маклера Імре засяяли. — Це район майбутнього! Там повітря пахне європейськими інвестиціями і свіжоскошеною травою з парку. Імре привіз кума на місце. Район справді виглядав по-європейськи: нові будинки, рівні доріжки. Квартира була просторою, з вікнами до підлоги. — Ідеально! — зрадів кум. — Беру!
Але коли Імре дістав ключі, кум помітив, що їх ціла зв’язка, і один з них — масивний, з дивним гравіюванням у вигляді виноградної лози. — А це від чого? — запитав він. — Це від секретного входу в підвал, — Імре перейшов на шепіт. — Там жителі нашого під’їзду тримають… ну, ви розумієте, стратегічний запас. — Вино? — здогадався кум. — Тю! Яке вино? Вино тут у кожного на балконі росте. Там ми тримаємо запас кави. Бо в Боздоші, якщо ти прокинувся о сьомій ранку і в тебе закінчилася кава, найближчий відкритий магазин — в Будапешті.
У першу ж ніч кум зрозумів, що «тиша» Боздоша — це міф. Сусіди зверху, молода пара, вирішили, що о третій ночі найкращий час для того, щоб пересунути шафу за фен-шуєм. А сусід знизу, колишній військовий, кожну годину виходив на балкон і голосно командував: «Рівняйсь! Струнко! Комарі, відставити кусати!».
Кум вирішив діяти за ужгородським сценарієм: «піти на каву» з сусідами. Він спустився в той самий підвал з ключем-лозою. Там, при світлі старої лампи, сиділи сусіди. На столі стояла величезна турка, а в кутку мішки з зернами. — Свої! — сказав сусід знизу. — Заходь, ми якраз обговорюємо, як змусити комарів дотримуватися комендантської години. Через годину кум вже знав секретний код від підвалу, склад кавової суміші та те, що шафу зверху пересували, щоб закрити дірку, з якої, за чутками, дув вітер з австрійських часів.
— Знаєш, — написав кум мені, — в Ужгороді не важливо, скільки у тебе кімнат. Головне — чи є у тебе ключ від кавового підвалу і чи вмієш ти домовитися з комарами. Тепер я живу в Боздоші. Тут шумно, але кава завжди під рукою, і комарі знають, що кусати можна тільки після дев’ятої вечора, якщо Лоці-2 не буде проти.
Мораль: Ужгородські райони — це не просто локації, це спільноти. І щоб знайти свій комфорт, іноді треба не просто зняти квартиру, а стати частиною «Боздошських мансів» та дізнатися секретний код.