Сповідь шукача: «Тільки для дівчат» та кастинг на Сихові
Почалося все з того, що кум відкрив OLX. Через годину він зрозумів, що 90% оголошень починаються фразою: «Тільки для дівчат, без тварин, дітей і шкідливих звичок». — Я що, схожий на шкідливу звичку? — обурювався кум. — Я тихий, як туман на Погулянці!
Він вирішив діяти через маклерів. Маклер у Львові — це людина, яка з’являється нізвідки, бере 100% комісії за те, що відкриває двері ключем, який не підходить, і каже: «Ну, ви дивіться, бо зараз черга з двадцяти людей з Івано-Франківська під’їде».
Перший перегляд був на Личаківській. — Квартира з історією! — гордо заявив маклер Богдан. Історія виявилася в тому, що останній раз ремонт тут робили, коли на Личакові ще ходили конки. Стіни були обклеєні газетами часів австро-угорського генштабу, а замість опалення стояв камін, у якому, судячи з вигляду, спалювали надії попередніх орендарів. — А чому тут так пахне… антикваріатом? — запитав кум. — То не антикваріат, то дух старого Львова! — відрізав маклер. — 500 доларів плюс комуналка.
Далі був кастинг на Майорівці. Господар, пан Орест, влаштував справжній допит:
- Чи знаєте ви слова другого куплету гімну?
- Яка ваша позиція щодо додавання цукру в сирник?
- Чи плануєте ви ходити вдома в мештах, чи маєте капці з козячої вовни?
Кум пройшов до фіналу, але погорів на питанні про каву. Коли він сказав, що іноді п’є розчинну, пан Орест перехрестився і вказав на двері: «Ми тут таких експериментів не толеруємо».
Наступна зупинка — Рясне-2. — Це майже як центр, — запевняв маклер, — якщо дивитися на карту через дуже сильний телескоп. Кум їхав туди так довго, що встиг вивчити біографію всіх пасажирів автобуса №6Н. Коли він нарешті дістався, виявилося, що квартира знаходиться в будинку, який ще не добудували, але «вже можна заносити матрац». — Тут чудовий краєвид на природу, — солов’єм заливався маклер. Краєвид складався з лісу, де, за чутками, ще переховуються ті, хто не захотів платити комісію маклерам.
Зрештою, кум потрапив на Новий Львів. Квартира була ідеальна, але була умова: «Сусідка зверху — пані Ярослава, вона колишня вчителька музики. Ви маєте щовівторка допомагати їй доносити сумку з базару на Стрийській, інакше вона буде грати Баха на фортепіано о шостій ранку».
Кум підрахував вартість своїх нервів, вагу сумок пані Ярослави і зрозумів: у Харкові було простіше. Там тебе могли просто послати на Тракторний завод, а тут тебе посилають так ввічливо, що ти ще пів години дякуєш і кланяєшся.
— Знаєш, — підсумував кум, сидячи на валізах посеред парку Високий Замок, — шукати квартиру у Львові — це як сповідатися. Ти маєш бути чистим душою, мати заповнений гаманець і ні в якому разі не зізнаватися, що ти не знаєш різниці між «філіжанкою» і «горнятком».
Зрештою він знайшов житло через «сарафанне радіо» в районі Чорновола. Господар виявився фанатом харківського «Металіста», і коли кум випадково дістав з кишені старі ключі від квартири на Баварії, той просльозився: — Свої! Заходь, живи. Тільки каву вари правильно!
Мораль: Якщо шукаєш житло у Львові, не шукай його в інтернеті. Шукай його в очах перехожих на Валовій або в черзі за гарячою перепічкою. І завжди май при собі запасну історію про те, як ти любиш львівські дощі.