Після всіх пригод у Харкові, кум вирішив, що йому терміново треба змінити обстановку. «Поїду у Львів, — каже, — там кава, джаз і спокій». Ага, спокій. Він ще не знав, що знайти квартиру у Львові — це як намагатися купити квиток на потяг до Варшави за 5 хвилин до відправлення.
Все почалося з оголошення: «Затишна кавалерка в самому центрі, площа Ринок, 2 хвилини до Ратуші. Тільки для порядних людей». Кум приїхав, надихнувся, піднявся на третій поверх дерев’яними сходами, які пам’ятають ще візит Франца Йосифа, і зрозумів, чому це називається «кавалерка». Це коли ти можеш одночасно варити каву, лежати в ліжку і мити ноги в раковині, не встаючи з місця.
— А де душ? — запитує кум. Господарка, пані Стефа, подивилася на нього, як на шпигуна з Донецька: — Пане, ви ж у самому центрі! Вийшли на балкон, дощ пішов — ось вам і душ. А як хочете комфорту, то їдьте на Сихів.
Кум на Сихів спочатку не хотів. Йому здавалося, що Сихів — це такий львівський варіант Салтівки, тільки замість насіння всі їдять круасани. Але ціна на площі Ринок була такою, ніби в оренду здавали не кімнату, а частку акцій «Львівської копальні кави».
Наступний варіант був на Леванцівці. — Тільки обережно, — шепотіли йому в трамваї №1, — на Левандівці ключі від хати треба тримати в одній кишені, а балончик — в іншій. Насправді Левандівка виявилася цілком милим районом, де навіть коти ходять у вишиванках, але куму не підійшло, бо він постійно плутав вулиці Широку і Повітряну і замість дому тричі виходив до залізничного вокзалу.
Тоді він спробував Новий Світ та район Коновальця. — О, це професорський район! — радів кум. Там було так тихо, що чути було, як у сусіда через три будинки падає цукор у філіжанку. Але виявилося, що в «професорських будинках» є нюанс: якщо ти пізно ввечері занадто голосно чхнеш, до тебе може прийти делегація з трьох інтелігентних пань і прочитати лекцію про акустику австрійських споруд.
Зрештою, кум здався і поїхав на той самий Сихів. — Дивись, — сказав маклер, показуючи квартиру біля кінотеатру імені Довженка. — Тут у тебе все є: церква, ринок, трамвай «четвірка», який довезе тебе в центр швидше, ніж ти встигнеш сказати «Слава Ісусу».
Кум зняв квартиру на Сихові. У першу ж ніч він відчув себе як вдома. Сусіди знизу влаштували застілля з піснями, але замість «Харків — місто-герой» співали «Червону руту». А коли у нього заклинило замок (ну це вже традиція), він просто крикнув у під’їзд: — Люди, допоможіть! Через хвилину вийшов сусід у капцях, подивився на двері й сказав: — Та шо ви так кричите, як на Привокзальній? Тут треба легенько, з гонором.
Сусід дістав з кишені свячену вербу, помахав нею біля замка, і двері відчинилися. — То Львів, синку, — моргнув він. — Тут навіть залізо має душу.
Тепер кум живе на Сихові. Каже, що це ідеальне місце: якщо хочеться культури — їде на Погулянку, якщо хочеться пригод — на Рогатку, а якщо хочеться просто вижити — йде на місцевий базар за сиром.
— Знаєш, — дзвонить він мені, — Харків і Львів дуже схожі. І там, і там ти можеш зняти «елітне житло», де з усіх зручностей буде тільки вид на церкву і сусід, який знає про тебе більше, ніж ти сам. Але головне — це ключі. Бо якщо вони підходять до серця міста, то район уже не має значення.