Одного разу я вирішив орендувати квартиру в Одесі. Оголошення обіцяло «дизайнерський ремонт у стилі лофт і вид на море».
Коли я приїхав на місце, з’ясувалося кілька цікавих деталей:
- «Стиль лофт» означав, що в коридорі просто забули поклеїти шпалери після того, як їх здер попередній кіт господині.
- «Вид на море» відкривався лише за умови, що ви вилізете на підвіконня з біноклем і будете дивитися строго під кутом 45 градусів між сусідньою багатоповерхівкою та антеною.
- «Душа квартири» — це була реальна бабуся-сусідка, яка з’являлася на порозі щоразу, як я чихав, щоб принести мені баночку маринованих помідорів і прочитати лекцію про те, що «в таку погоду без шарфа ходять тільки самогубці».
Найвеселіше було з ключем. Власник сказав: «Він трохи заїдає, треба просто тричі повернути ліворуч, один раз праворуч, легенько штовхнути плечем і прошепотіти “Сім-сім, відкрийся”». Першого вечора я витратив 20 хвилин, намагаючись потрапити всередину. Коли двері нарешті піддалися, я виявив, що весь цей час за мною через вічко спостерігала вся сходова клітка, роблячи ставки — зламаю я замок чи все-таки викличу екзорциста.
Але фінальним акордом став холодильник. Він гудів так потужно, ніби готувався до запуску в космос. Щоночі я відчував себе пілотом шаттла, але зате знав — якщо раптом вимкнуть світло, цей агрегат по інерції буде тримати холод ще тиждень, просто на власній силі волі.
Врешті-решт, квартиру я зняв. Бо де ще ти знайдеш житло, де в комплекті йдуть не лише меблі, а й безкоштовні помідори та щоденний прогноз погоди від сусідки?